Каталог файлов
| Главная » Файлы » Коммуна |
Спогади комунарів
| 13.01.2013, 03:08 | |
СПОГАДИ..СПОГАДИ Згадує Марія Єгорівна Соловйова( Альохіна) – учасниця перших колгоспних зборів : «Ми, комунари, добровільно побажали жити і працювати колективно. Жили у гуртожитку , ми не мали й не хотіли мати присадибних ділянок. Харчувалися безкоштовно в комунальній їдальні. У той час були й дитячі ясла, і пекарня, лазня, млин, цегельний завод… Комунари під керівництвом парторганізації вирішували тоді складні питання – проведення засівної кампанії, збирання вирощеного врожаю та заготівля хліба для потреб держави. І треба сказати, що плани як комунари, так і колгоспники виконували з честю.» Документи облпартархіву . Не дивлячись на величезні труднощі, в справі виконання хлібозаготівель (часткова загибель озимого клину, систематичний і впертий опір куркульства), наданий нашому району план хлібозаготівель в 1170000 пудів виконано на 100,5 %при масовій систематичній здачі лишків хліба червоними валками. Організуючою силою була партійна організація – 30 чоловік. Згадує Трохим Антонович Альохін, член КПРС з 1932 року, колишній секретар парторганізації колгоспу ім.. Леніна: «Районна партійна організація направила мене очолити парторганізацію ім.. Леніна в 1935 році. Секретарем парторганізації до того був один з організаторів комуни, старий більшовик Петро Гаврилович Галушков, який пішов на заслужений відпочинок. Я уже тоді мав певний досвід партійної роботи (був секретарем партійної організації колгоспу «Червоний орач» Давидівської сільради та головою колгоспу «Нове життя» у Сокологорному. Господарство за тих масштабів було досить великим. Посівна площа – понад 2000 га. На зміну іноземним тракторам прийшли вітчизняні ХТЗ. У ті роки в колгоспі була побудована електростанція. Минуло багато часу, та й прожив я немало – 78 років від роду, але багато що залишилось в пам’яті. Куркулі як клас були ліквідовані і головна увага партбюро, правління колгоспу була зосереджена на підвищенні продуктивності праці та добробуту колгоспників. А люди були, як і зараз, працьовиті. У 1936р. двом товаришам –машиністу молотарки Кирилу Зіновійовичу Дуденку та бригадиру тракторної бригади Петру Костянтиновичу Непочатому вручено найвищі нагороди СРСР, ордени Леніна.. Цю нагороду вони одержали завдяки злагодженій роботі механізаторів – Юхима Мухіна, Олександра Дугені, Максима Лапіна та Дмитра Озерова. Багато колгоспників були учасниками Всесоюзної Сільськогосподарської Виставки. Велику увагу партія в той час, як і зараз, приділяла політичній освіті комуністів. А підручників з історії партії не було у нас. Спеціально в один із днів по радіо з Москви слухали і занотовували бесіди з історії партії. Незважаючи на низький освітній рівень, комуністи старанно вивчали історичний шлях рідної партії, потім ішли в маси з бесідами. Багато уваги приділялося й вихованню молоді, як спілкової, так і неспілкової, бо ріст парторганізації провадився, в основному , за рахунок комсомольців. Мені, старому комуністові, приємно згадати минулі , овіяні славою довоєнні, воєнні, та післявоєнні роки, а ще радісніше жити сучасним, заможним життям, коли партія й уряд постійно піклуються про поліпшення умов праці та зростання народного добробуту. Так і повинно бути. Бо це є наш соціалістичний спосіб життя, завойований у жовтні 1917 року під керівництвом партії Леніна, яка веде наш народ у світле майбутнє – комуністичне завтра. («Слово трудівника», 1977р.) Великою була і комсомольська організація. У 30-х роках вона була дійовим помічником первинної парторганізації в справі перетворення села на соціалістичний лад. Секретар – учитель місцевої школи Петро Михайлович Камишов. Спогадами ділиться член Всесоюзної Комуністичної Спілки Молоді 1928 року,комунарка Варвара Юхимівна Добряк. «Наш колектив був у ті роки досить численним і налічував у своїх лавах понад 40 спілчан. «Бойовим загоном» називали нас комуністи. І ми виправдовували це високе звання. Після закінчення дворічної с/г школи в с. Астраханка Мелітопольського р – ну, з 1934 року я працювала на комбайні, пізніше стала свинаркою. На цій роботі я проробила до виходу на пенсію, а свою групу свиней передала дочці Тамарі. За трудові здобутки Радянський уряд нагородив її орденом Трудової Слави III ступеню…Я щаслива, що народилася і живу в нашій чудовій Радянській державі». («Слово трудівника» , 1977р.) У 1935р. на загальних зборах комунари прийняли Статут сільськогосподарської артілі і тепер уже колгосп носить ім*я Леніна. (Коли офіціально село почало називатись Ленінським – неясно). (У «Слові трудівника» за 1987р. сказано, що колгоспу дали це ім’я у 1937р.). САРА МАКСИМІВНА КРИШКО 1939р. Сара Максимівна Кришко (Щербина) родом з с. Горілого. Жила у Комуні з братом, сестрою Галиною. Тут обидві вийшли заміж. Сара Максимівна за Миколу Тихоновича Кришка, який згодом став головою Комуни. Жінка працювала дояркою. Виростила корову рекордистку, була з нею на ВДНГ. Сара Максимівна Кришко добилася небаченого результату – надоїла від кожної корови у середньому 6000 літрів молока. За досягнуті успіхи її було нагороджено Великою Золотою медаллю Всесоюзної Виставки Досягнень Народного Господарства і грошовою премією 3000 карбованців. Сара Максимівна - делегат II з’їзду передовиків сільського господарства країни, була сфотографована у складі делегатів Дніпропетровської обл. (до якої відносився Якимівський р-н) з членами ЦК партії та уряду. («Слово трудівника»1987 рік) За словами Барило К.Є.: « У Сари Максимівни і Миколи Тихоновича було троє дітей. Син, Валентин,1938 року народження, живе у Києві, працював у секретному бюро. Зараз, (2009 рік) на пенсії. У минулому році приїздив у Якимівку. Дочки, Ніна і Рая спочатку жили у с. Ленінське, потім виїхали. Сара Максимівна і Рая померли у Якимівці». Добросовісно працювали і тваринники. Так, телятниця Марфа Глушачи добилася у ті роки приросту живої ваги телят по 1 - 1,3 кілограма на добу. У 30-ті роки колгосп неодноразово був учасником виставки, його було премійовано вантажною автомашиною, а тваринницьку ферму – мотоциклом. Тоді це були великі відзнаки. Одержував нагороди і Микола Тихонович Крижко. У середньому за два роки колгосп одержав: урожай бавовни – понад 10,5 центнера з гектара, надій молока 3281 кг на фуражну корову, добився середнього приросту ваги телят до шести місяців 850 грамів на голову. За ці досягнення колгосп було занесено до Почесної Книги ВДНГ, а голову нагородили Малою Золотою медаллю…(«Слово трудівника» 1987р.). Із спогадів Іванісова Якова Івановича : «Відслуживши в армії, у 1936 році приїхав у нинішнє Ленінське, де тоді мешкав дядя по батькові, який писав, що це передове село – бо тут працювала електростанція, був свій радіовузол. Кожного дня голова артілі ім. Хатаєвича вітав по радіо своїх людей з добрим ранком, бажав успішного дня, розповідав про найближчі завдання. (Яків Іванович керував 1-ю бригадою, однією з чотирьох, а у бригаді працювало майже 80 чоловік). Господарство було міцне і передове. Ним керував вмілий голова Микола Тихонович Крижко. У кожній бригаді була своя їдальня, де всі харчувалися 3 рази на день, а школярів годували 4 рази.»(«Слово трудівника» 30 вересня 2006 р.) Із спогадів Іванісової Л. С. : «Я пам’ятаю, як у нашій сім’ї було: коли приїздили у гості рідні, мама йшла у їдальню і замовляла кухарям приготувати таких-то страв. Наше село тоді було культурним, передовим. У нас часто проходили злети передовиків праці, спортивні змагання, діяв музичний гурток, який вів учитель місцевої школи Григорій Охрімович Пастернак. А кожного вихідного дня у клубі влаштовували виставу місцеві культармійці. У свята влаштовували трибуну в центрі, і всі поспішали на урочисті збори. А влітку , під час жнив, школярі не гуляли – допомагали, чим могли. Жнива-як свято, у дві зміни працювали. Після управки - всі на тік: вибивають паличками насіння. Попрацювали – погуляли біля току і знову за роботу. Ніхто не ганяв – самі працювали. І насіння ніхто не крав. Попрохаєш на жарку – дадуть. Була в колгоспі молотарка – учні 6-7-х класів туди подавали снопи, менші обмітали від зерна гарби* - великі вози якими возили снопи, ще менші збирали і змітали колоски по дорозі з поля на тік.» (« Сл. Труд.» 30.09.2006) У Кирилівці була база відпочинку і піонерський табір. Кожен комунар та всі діти по черзі відпочивали на морі. На початку 1940 року Миколу Тихоновича було обрано заступником голови виконкому райради. Головою колгоспу став Роман Тимофійович Лапін. Напередодні Великої Вітчизняної війни колгосп ім. Леніна славився не тільки трудовими здобутками. Він був кузнею кадрів керівників для району. Стали головами колгоспів комунари: Ф.І.Селін, П.В. Семенов, Д. Ушаков, Ф.А. Волобуєв, В.Т. Тимченко, І.Н. Білий, І.Я. Богуславський. Директором радгоспу «Каучук» став М. Милосердов. Заступником голови міськвиконкому м. Мелітополя Г.С. Коніков.
| |
| Категория: Коммуна | Добавил: ija | |
| Просмотров: 299 | Загрузок: 0 | |
| Всего комментариев: 0 | |