ПОРАДИ: 
1.Шукайте імена своїх рідних в ОБД Меморіал. 
2. Якщо не можете знайти зразу, введіть спочатку тільки прізвище. 
3. Потім прізвище й ім*я. 
4. Потім прізвище й побатькові. 
якщо все ще не знайшли 
5. Додайте рік народження. Звання. 
Поширені помилки: 
1. У прізвищі змінена буква а-о, е- и, и-ы.. 
2 Не те ім*я.
3. Не той рік народження.

І обов*язково дочекайтеся, коли завантажиться документ, щоб переконатися, що ви знайшли не тезку, а того, кого шукали.

Ще з 8 жовтня по 23.10 1943 р. почались вперті бої 28 Армії 4-го Українського Фронту в районі села Зелений Луг (к./п. ім. Леніна), і де 118-а, 130-а стрілецькі дивізії, 11-й танковий корпус намагалися прорвати оборону ворога на річці Молочній. В ході цих боїв загинуло 1073 воїна.

Высотку эту, черт возьми,

Берем не техникой – людьми.

Рвем укрепление «Вотан».

Струится кров из наших ран.

Но высоту ведь надо брать,

Еще кому-то умирать.

На то она, брат, и война,

И цену ей платить сполна.

На той проклятой высоте

Сражались братья по судьбе:

Сыны России, Украины. Других народов…

Список длинный.

Дрались и греки Приазовья.

Своими жизнями и кровью

Солдаты верность доказали

И в летопись себя вписали.

И вот мы взяли высоту.

Тем самым воплотив мечту.

Но радость наша так печальна

В сравненьи с боем изначальным

Нас было сотни полторы

Безусой юной детворы.

А после боя в этом мире

В живых осталось лишь четыре.

Кичик

Малий Сталінград

Бої Радянської Армії за Мелітополь восени 1943 р. часто називають «малим Сталінградом».

До оборони фашисти підготувалися досконально. До того ж річка Молочна і її притоки створювали цілу систему водяних перепон, які тягнулися від Великого Токмака до Молочного лиману. Обидва береги були заболочені, а західний, де й зараз знаходиться Мелітополь, набагато вищий східного, тому німці могли спостерігати за всіма підступами зі сходу і вести прицільний вогонь з усіх видів зброї.

Звичайно, сама річка не могла зупинити радянські війська, тому гітлерівці побудували цілу лінію укріплень, якій дали назву «Вотан» - в честь бога війни давніх вікінгів. Починалась вона в районі Василівки, упираючись у дніпровські плавні,

і тягнулася на схід до Кирилівки на 150 км.

Фашисти будь- що хотіли утримати Запоріжжя. Для них це було ключовим рубежем при захисті ще окупованих Криму й Криворіжжя. Не випадково Гітлер прибув сюди ще в лютому 1943 року, щоб саме в Запоріжжі визначити оборонну смугу і переформувати фронти.

У вересні цього ж року він знову з'явився тут, вимагаючи від командуючого групою армій «Південь» фельдмаршала Манштейна будь-якою ціною втримувати Запоріжжя, Мелітополь та інші вузли опору.

Будівництво лінії почалося в березні 1943 року. Для цього з Берліна в район Мелітополя перекинули саперно-інженерні частини, а з найближчих сіл фашисти зігнали місцевих жителів і військово-полонених. Кожне село на лінії оборони німці перетворили у фортецю. Будинок з будинком з’єднувалися траншеями.

Скрізь, де могли пройти танки, були вириті протитанкові рови глибиною кілька метрів. Більшість із них затоплювалося водою. Все це доповнювалося мінними полями і загорожею з дроту.

Ширина лінії була від 12 до 18 км. Падіння Мелітополя відкривало радянським військам дорогу в Крим і до нижньої течії Дніпра.

До середини вересня будівництво лінії «Вотан» було закінчено.

Вороги стягнули сюди 70-тисячну армію. Бійцям видавали потрійну зарплатню, а в Берліні навіть почали чеканити спеціальну медаль «За оборону мелітопольських позицій». Ходи сполучення були вириті так, щоб німецькі солдати, тікаючи, проходили повз своє командування.

20 вересня до лінії «Вотан» підійшли війська Південного фронту під командуванням генерала Ф.І. Толбухіна. По кількості їх було в кілька разів більше. Особистий склад на початок операції нараховував 502 тис. чоловік.

Про те, скільки серед них було ненавчених хлопців із визволених районів, які йшли з однією гвинтівкою на трьох, статистика мовчить. Зате повідомляє, що в ході боїв фашистам вдалося довести чисельність своєї армії до 210 тис. чоловік, але це не врятувало їх від поразки.

«22 сентября 1943 г. 5-я ударная и 2-я гвардейская армии попытались с ходу, без предварительной подготовки, прорвать линию «Вотан» в районе высот между Васильевкой,Токмаком и Молочанском. Но наши ничего сделать не смогли, так как фашисты встретили их шквальным огнем. Через четыре дня советские войска ударили по этому району еще раз. На фашистские позиции посыпались артиллерийские снаряды и авиабомбы, в бой ввели танки, механизированный корпус и кавалерию. Бывший начальник штаба полковник С. С Бирюзов в своих мемуарах вспоминает: «Бои приняли затяжной характер. И тут стали поступать сведения о том, что противник начал снимать свои войска с фронта южнее Мелитополя и перебрасывать их к северу - на направление нашего главного удара. Это означало, во-первых, что он исчерпал все резервы и идет на крайнюю меру, чтобы воспрепятствовать прорыву. А во-вторых, отсюда следовало, что враг никак не ожидает нашего удара по его южному крылу». 
Но у командующего войсками фронта Ф. И. Толбухина было другое мнение: он надеялся прорвать оборону немцев там, где и планировал с самого начала. Через несколько дней советское командование все –таки решило ударить по немцам южнее Мелитополя, в районе Мордвиновки. 30 сентября три стрелковых батальона под командованием Бачило начали штурмовать немецкие позиции. 
Они смогли захватить небольшой плацдарм, пока к ним не подошли наши главные силы, и удерживали его до 3 октября, 
Ни бешеные контратаки немцев, которых было 53, ни артиллерийский и 
минометный огонь (на этом частке было 40 батарей) не смогли заставить отступить батальоны Бачило.

 Как это ни обидно, но мелитопольские степи видели не только героизм, но и бессмысленную гибель.

Об одном из таких случаев вспоминает бывший автоматчик 463-го стрелкового полка 118-й стрелковой дивизии Анастас Георгиевич Кичик: «Справа бил немецкий пулемет, да так, что на дорогу, идущую вдоль посадки, никому невозможно было выскочить. За дорогой оказался наш станковый пулемет «максим». 
Видимо, пулеметчики были убиты. И вот командир приказывает одному солдату: «Притащи пулемет». Тот бросился, но тут же был убит. Тогда командир послал еще одного, который также был сражен. Работала какая-то осатанелая машина смерти. А командир упрямо посылал бойцов.

Мы с Геной были тут же рядом, все видели и ждали, что вот-вот он и наспошлет туда же. И вот чудо. Кто-то придумал зацепить пулемет, бросив к нему персику или проволоку или еще что-то. Зацепили и подтянули пулемет к посадке. Было найдено такое простое решение.

Ведь можно же было после гибели первого или второго солдата это сделать. Так нет же, уложили несколько человек бессмысленно». (з газети «Мелитопольские ведомости»).

До 9 жовтня радянські війська підійшли впритул до річки Молочної і нанесли

основний удар по обороні німців. Окупанти відступили, але так поспішно, що навіть не встигли зірвати мости.

28 армія під командуванням генерал-лейтенанта В.Ф. Герасимова прориває неприступну лінію оборони. Ця честь належить 118 дивізії полковника Добровольського.

В ніч з 23 на 24 жовтня полк майора В.Я.Бачило пройшов через загородження і прорвав оборону фашистів, поклавши таким чином початок визволення Якимівського району, яке продовжувалося майже тиждень.

Кічик Анастас Георгійович, вчитель за фахом, учасник Великої Вітчизняної війни. Брав участь у прориві оборонної лінії «Вотан» у жовтні 1943 року. Його вірші красномовно свідчать про ті трагічні події 1943 року під час визволення с.Тимофіївки і с. Ленінське. Хоча сам Анастас Георгійович воював ближче до Мелітополя в районі Данилоіванівки. У 2009 році він відвідав Ленінську ЗОШ. Разом з ним приїздив робітник Мелітопольського військомату і чоловік, який розшукував свого дядька.

Прорыв «Вотана»

С Мордвиновки рванули на «Вотан»,

Карабкаясь по ребрам ската.

Сколь пало нашего там брата –

Не сосчитать. И кровь. И наших ран.

Каким же тяжким был то бой:

смерть пулеметами косила

И алчно жизни уносила

В отчаянной атаке лобовой.

Молочная кипела и поля

Минно-бомбо-снарядным градом.

Тот бой был самым сущим адом:

От страшной боли корчилась земля. .

Летели вместе с комьями земли

Тела, разорванные в клочья…

Ах, если б это было ночью,

чтобы потери душу так не жгли…

 Кичик

При форсуванні лиману та прориву оборонної лінії «Вотан» тільки в межах Ленінське-Алтагір загинуло більше тисячі радянських воїнів. Більшість поховані в братській могилі с.Ленінське, деякі - в Радивонівці, в Алтагірі , в с. Зелений Луг (під час війни Мелітопольського району). Пізніше частина з похованих на х. Зелений Луг були перезахоронені в братські могили: в с. Данилоіванівка, с. Ленінське, с. Мордвинівка. Та, мабуть, не всі знайшли своє пристанище у братських могилах. Село Ленінське, як і Мелітополь, визволили 23 жовтня 1943 року. Вцілому в ході визволення нашого району загинуло понад 3 тисячі воїнів. Представники різних республік, різних національностей. У 19 братських могилах поховані загиблі солдати. Вони навічно залишились у нашій українській землі. І обов'язок всіх нас - ніколи не забувати про ті грізні роки, про тих, хто віддав своє життя заради визволення нашого краю, шанувати пам’ять тих, хто 50 років тому здобув для нас таку довгождану перемогу. («Слово трудівника», 1993 р)